"Проблеми закордоном? Здавайся в поліцію!": українське посольство таке українське
Вчора не встиг на літак у Франкфурті. Чесно вам скажу, ситуація не з приємних. Особливо, коли віза закінчується через три години, квиток не підлягає обміну, і на новий не вистачає коштів.
Телефоную до українського посольства в Німеччині. Жінка незадоволеним голосом питається, що трапилося. Пояснюю.
«Ну, знаєте, ви теж знайшли час дзвонити. В нас кінець робочого дня, і я вже йду додому. Звісно, можу вам дати свій номер мобільного — але допомогти я навряд чи зможу. А де саме ви знаходитесь? У Франкфурті? А, ну то взагалі чого ви сюди телефонуєте? Це не наш консульський округ. Знаєте, йдіть краще до поліції в аеропорту, може вам там чимось поможуть. Досвіданья». Все.
Трохи не по собі від перспективи опинитися в чужій країні абсолютно поза законом. До речі, при прострочці шенгенської візи — нев'їздний режим на кілька років. Уявляю собі реакцію американського посольства на схожу ситуацію з громадянином Сполучених Штатів.
Допоміг фейсбук з порадою Максима Бурбака та Андрія Круглашова. В результаті Люфтганза зробила знижку в 215 євро на наступний рейс, до 23:59 я пройшов митницю і дочекався ранкового літака в трансферній зоні.
Питання: за що посольство отримує гроші із моїх податків? Певне, за те, що забезпечує своїми «порадами» стабільне надходження штрафів від нелегалів для місцевої поліції. Чому мені може бути відмовлено в належній консультації в разі нагальної потреби, а я не можу відмовитись сплачувати, до прикладу, ПДВ?
Проблема в тім, що в Україні таке ставлення до громадян з боку держслужб — тотальне. Система держслужби відверто зажралася: починаючи від освіти і охорони здоров'я — і закінчуючи посольствами. Бо при всій некомпетентності і малоефективності, ця система має монополію впливу на цілі сфери життя інших людей. Дома до цього звикаєш, знаходиш потрібні для виживання важелі та контакти. А потрапивши в безвихідність закордоном — відчуваєш всю гостроту іронії.
Монопольна держава спаскуджує суть будь-якого сервісу. Саме тому держава повинна мати мінімум сервісів і служб. І навіть в цьому мінімумі — конкурувати із аутсорсними приватними компаніями. Бо без конкуренції ніякої якості, ніякого належного сервісу і ніякого людського ставлення не буде. Ніколи.
Телефоную до українського посольства в Німеччині. Жінка незадоволеним голосом питається, що трапилося. Пояснюю.
«Ну, знаєте, ви теж знайшли час дзвонити. В нас кінець робочого дня, і я вже йду додому. Звісно, можу вам дати свій номер мобільного — але допомогти я навряд чи зможу. А де саме ви знаходитесь? У Франкфурті? А, ну то взагалі чого ви сюди телефонуєте? Це не наш консульський округ. Знаєте, йдіть краще до поліції в аеропорту, може вам там чимось поможуть. Досвіданья». Все.
Трохи не по собі від перспективи опинитися в чужій країні абсолютно поза законом. До речі, при прострочці шенгенської візи — нев'їздний режим на кілька років. Уявляю собі реакцію американського посольства на схожу ситуацію з громадянином Сполучених Штатів.
Допоміг фейсбук з порадою Максима Бурбака та Андрія Круглашова. В результаті Люфтганза зробила знижку в 215 євро на наступний рейс, до 23:59 я пройшов митницю і дочекався ранкового літака в трансферній зоні.
Питання: за що посольство отримує гроші із моїх податків? Певне, за те, що забезпечує своїми «порадами» стабільне надходження штрафів від нелегалів для місцевої поліції. Чому мені може бути відмовлено в належній консультації в разі нагальної потреби, а я не можу відмовитись сплачувати, до прикладу, ПДВ?
Проблема в тім, що в Україні таке ставлення до громадян з боку держслужб — тотальне. Система держслужби відверто зажралася: починаючи від освіти і охорони здоров'я — і закінчуючи посольствами. Бо при всій некомпетентності і малоефективності, ця система має монополію впливу на цілі сфери життя інших людей. Дома до цього звикаєш, знаходиш потрібні для виживання важелі та контакти. А потрапивши в безвихідність закордоном — відчуваєш всю гостроту іронії.
Монопольна держава спаскуджує суть будь-якого сервісу. Саме тому держава повинна мати мінімум сервісів і служб. І навіть в цьому мінімумі — конкурувати із аутсорсними приватними компаніями. Бо без конкуренції ніякої якості, ніякого належного сервісу і ніякого людського ставлення не буде. Ніколи.
10 коментарів
Можна детальніше про цей момент та який зв'язок з
«В результаті Люфтганза зробила знижку в 215 євро на наступний рейс»
Я спробував пояснити представникам Люфтганзи (від якої в мене був попередній квиток), що віза закінчується, а грошей (465 євро) на новий — не вистачає. Вони щиро поспівчували, бо мій попередній квиток «не підлягав обміну», і гроші за нього не повернуть.
Отримавши «пораду» в посольстві, я написав у фб, і Андрій Круглашов прокоментував:
«Вадим, проси другой самолет. Мне в США даже безоплатно дали, когда попросил и очень хотел. Не думай о визе, думай о самолете». Я зібрав всі «остаткі духа» — і пішов в квитковий центр, на цей раз вимагаючи менеджера. Менеджер спитав скільки в мене є грошей, я відповів що біля 200 євро. В результаті мені дали квиток за 250. (Певне, треба було сказати що нема зовсім — може дали б і безоплатно. Але мудрі думки завжди приходять опісля).
Ну, квиток був на руках: виліт о 09-35 ранку наступного дня. Але віза-то закінчується сьогодні.
Максим Бурбак пише: «В мене була схожа ситуація в Відні. Пройти погранців, дочекайся заврашніго рейса та їдь додому». Мені двічі відмовили пройти паспортний контроль, бо фактично, в мене майже 12 годин до літака залишалось. Тобто, навіть до паспортистів не підпускали: в них є спецохорона на кожному вході. Зупиняють, дивляться квиток, якщо рейс незабаром — пускають, в іншому випадку — ні: їм також не хочеться колекціонувати нелегалів в трансферній зоні. Але Максим пише «треба пройти» — обійшов всі входи до митниці, знайшов не дуже злого на вигляд охоронця, пояснив як є, він довго дзвонив комусь по телефону і питав чи можна таке зробити. Хтось «нагорі» дав добро, і охоронець мене пропустив. Наостанок сказав, що я мав би дуже великі проблеми, якби термін візи закінчився.
Хоча в причині затримки немає нічого надзвичайного: в мене трішки запізнився потяг, не одразу зорієнувався в аеропорту, і була трішки задовга черга на здачу багажу. В результаті, поки дійшла моя черга — багаж вже не приймали, і вимушений був нікуди не летіти.